Село Знесіння було королівщиною — як це виказують уже перші історичні вістки про нього: як у позві з 20 жовтня 1469 р. виступає Василь „homo regalis“ (королівський чоловік) зі Знесіння, так і в 1500 р. маємо жалобу з 10 січня робітника Сенька „hominis regalis deVnyeszyenye“. Королівщини були головним джерелом доходів для королів, які надавали також ці маєтности добре заслуженій для держави шляхті. Селянам у королівщинах жилося дещо краще, ніж панським підданим. Королівські селяни вироблювали небагато панщини та служили у т. зв. лановім війську й через те одержували деякі полекші в роботах і податках.
Перші докладніші дані про господарські відносини на. Знесінні подають нам люстрації королівщин у львівській землі з 1564—5 рр. Доживотнім арендарем Знесіння був тоді (від 1555 р.) Микола Сєнявський, руський воєвода. У селі було тільки 13 селян, що сиділи на ріллі й звалися кметями. Кожний з них платив річного комірного по 5 ґр. та „колядок і ральця“, себто дарунків арендареві на Різдво й Великдень по 2 ґр.; вс; разом платили до двора 3 зол. 1 ґр. (Золотий в тім часі = 30 ґр.). Імена й призвища знесінських кметів того часу ось такі: Трус (?) Степановмч, Ісько Кривчицькнй, Лесько Гричович, Яцко Шанаяйкович, Сень Клебанович, Каленник Гуссяк, Карло Занкович, Данило Сенькович, Грицько Сопушко, Стецько Ріна (Ржена), Мисько Динисович, Андрушко Занкович та Сень Риболов.
Щодо робіт тих кметів для двора то були вони зобовязапі до тих самих повинностей, що раніше виконували для потреб замку: возили пісок, цеглу, глину і т.п., орали й пололи городи та косили сіножать звану Черачовичі,з якої був 1 стіг сіна на 10 копиць.
Крім кметів були на Знесінні в тім часі також загородники, себто селяни осаджені на менших ґрунтах або й па самих обістях, загородах, без орної землі; загородники були обложені панщиною пішою та давали панові тільки комірне і ручну працю. Таких селян було на Знесінні в тім часі трьох: Олесько, Васько пекар та Яцко Дибка, й вони платили річне комірне по 5. ґр., отже разом 15 ґр.
Була ще четверта загорода „Іваськівська“, одначе вона стояла пусткою. Тамже була сіножать, з якої 1 великий стіг сіна був вартости 8 золотих. „Руський піп“ платив також за наєм „з ріллі і з церкви“ 30 ґр. (1 зол) та 4 ґр. „колядки й ральця“. Вільний від плати за наєм був тільки сільський десятник з огляду на свою службу. Сума всіх приходів зі Знесіння — як подає ця люстрація — рівна була 12 зол. та 20 ґр. Дрова брали знесінчани з львівських лісів — як про це говорить розпорядок кор. Жигмонта Августа з 27 квітня 1558 р.
Ще в 1536 р. дарував львівський каштелян і староста Станіслав Одровонж зі Спрови св. николаївському парохові Степанові ліс між селами Знесіння і Кривчичами; тут викорчував собі парох церкви св. Николая у Львові кусень простору на город, одначе опісля знесінський наємець руський воєвода не допускав його вживати цього ґрунту. Зновуж колишні повинности знесінчан супроти львівських замків виконувало в тім часі вже населення львівського передмістя, званого Підзамче: „На тім передмісті люди здавна на роботі засіли й повинні замітати й випрячувати замок, полоти, громадити сіно на сіножаті напроти Знесіння, чистити рови, котрими вода від млинів пливе, прати в замку і що лише треба робити пішо на обох замках“.
При люстрації (перегляді) Знесіння у 1570 р. бачимо деякі зміни за пять літ. Посесором села є далі „пан камінецький Сєнявський“. Осілих на нивках кметів є знов тільки 13, що платять як передше комірного по 5 ґр., „ральця“ по 1 ґр. та „коляди“ по 1 ґр. Тивун (сільський урядовець) не платить нічого.
Священик платить 2 зол. річного комірного. Підсусідків (загородників) є 4 і кожний з них дає по 2? ґр., разом 10 ґр. Там також була 1 стирта сіна вартости 8 зол., одначе від часу, коли Знесіння відділили від замку, цю сіножать прилучили до Прус. Сума прибутку з села впала до 5 зол. та 11 ґр.
Як уже вище згадано, селяни в королівщинах служили в т. зв. лановім війську. Початки цього ланового війська датуються від короля Стефана Баторія. При поборі королівських селян до війська принято ось такі засади, одобрені пізніше постановою варшавського сойму в 1590 р.: кожний двацятий лан у королівщині мав виставити в часі війни оруженого вибранця з рушницею, шаблею, сокирою; зате його батько або брат був вільний від усякого комірного, платні, робіт і служби супроти старости або арендаря, а те все виконували за рідню вибранця 19 кметів з королівщини. Тому таких 20 ланів у королівщинах називано вибраницькими ланами або вибраництвами.
У поданих вище люстраціях бачимо, що на Знесінні не було 20 ланів; тому знесінчани давали до війська, вибранця спільно з селянами Гряди. У часі польсько-московської війни визначився під Псковом в 1581р. між іншими й вибранець „Сенько з Гряди і Знесіння“. За ці заслуги для держави дістали (10. VI. 1582) вибранці з підльвівських сіл звільнення від усяких робіт, комірного і податків для короля і арендаря крім належних Річипосполитій поборів. При тім могли свобідно уживати своїх маєтностей, домів і ґрунтів, ловити рибу в озерах та рубати дерево в королівських лісах, з тим, щоб їх не пустошити, варити пиво та палити горівку на власну домашню потребу.
Арендарі Знесіння дуже часто змінялися: напереломі XVI—XVII. ст. є тут Микола Куропатва. За нього в 1598—99 рр. львівський каштелян Станислав Жолкевський перевів межу мій Знесінням і Кривчичами. З цієї, пагоди згадується ось таких Знесінчан: Сенько Капіонів, Лях, Сень старий, війт, Сенько Прушович. Іванко Юзькович, Кузьма Леськів, Лесь, Мартин Пюро, Іван Ящурка, Іван Мазур, Маляр, Андрій Лесько та Станислав Гайдук. До нього розмежування спонукало без сумніву те, що в XV— XVII ст. було чимало спорів щодо деяких земельних посілостей між тимчасовими власниками Знесіння і львовянами.
Одначе спорів тим не полагоджено; трапляються вони й пізніше. У 1037 р. маємо спір львівського свято-николаївського брацтва з тодішнім арендарем Знесіння Жигмонтом Убишем за пасіку.
Сумний для Знесіння був памятний в історії України рік 1648. З дослідів д-ра Степана Томашівського довідуємося, що в часі походу Богдана Хмельницького на Львів підльвівські села були страшно спустошені, подекуди навіть зметені з лиця землі. Були це наслідки того, що в товаристві Хмельницького були татари, а розуміється інакше виглядав татарський похід, інакше козацький. Козаки здержувалися від нищення сіл; навпаки татари під тим оглядом не мали ніяких скрупулів. Того самого дня, коли станули під Львовом, спалили Бруховичу, село недалеко Львова, чоловіків вирубали, жінок забрали в полон так. що мало хто втік.
Подібна доля стрінула й Знесіння. Церкву й село спалено, багато людей вимерло або пішло до неволі. Його арендар Жигмонт Убиш заявляє дня 26 травня 1649 р., що не може заплатити кварти (себто четвертини своїх доходів до держ. скарбу) з 1649 р. за с. Знесіння; через його спустошення зібрано з села тільки 4 зол. податку.
Очевидно на війну проти козаків брали також вибранців українців. Знесінський солтис Гриць Попович служив як вибранець у польськім війську і був під Збаражем і Жванцеч: зате звільнив його король Ян Казимир (28. IV. 1656) від усяких робіт і тягарів та позволив йому уживати третину вибранецького лану.
З люстрації львівської землі в 1661—62 рр. довідуємося, що з давніх 13 дворищ тільки 9 є заселених, а 4 стоїть пусткою. Перед війною було в селі 20 підданих; після війни залишилося тільки 6-ьох селян на дворищах, зобовязаннх до панщини возом та шістьох зобовязаннх до ручної праці. З дворища плачено тоді комірне по 18 ґр., разом 5 зол. 12 гр. Також давали осілі на дворищах селяни по каплунові, якого вартість оцінювано тоді на 8 ґр., разом 2 зол. 12 ґр. Вівса, звичайних курей та яєць знесінські селяни до двора не давали.
Перед війною було на Знесінні трьох загородників; після війни не було жадного.
Щодо панщини, то робили її селяни з дворища три дні в тижні, у часі, жнив крім дня. Відробляючи в тих днях панщину косили сіножати та сторожили в день і в ночі.
Самі знесінчани не виставляли вибранця, тільки прикладалися грошевою складкою (20 зол. і 20 ґр.) на вибранця до Гряди.
У селі була коршма, що опустіла ще перед війною. Одначе люстраційна комісія, покликуючися на люстрацію з 1628 р., визначила, що з неї повинно бути 12 зол. приходу, бо „пиво з села може шинкуватися, як і досі шинкувалося“.
Суму приходу з села означено на 19 зол. і 24 ґр.
Зазначено тут також межі села. Знесіння — як подає ілюстрація — межує „з Ляшками з. одної, з Кривчичами з другої, з Лнчаковом третьої, з Краківським передмістям, ґрунтами законниць від Всіх Святих з четвертої сторони“.
На знесінському фільварку була пекарня з сіньми та коморою й конюшня.
Врожай на фільварковому лані представлявся ось так: з висіяних 12 львівських півмірок (1 льв. півмірка = 66.5 фунта) жита зібрано 30 кіп; коли відрахувати плід на засів та харч (10 півмірок) лишалося 23 льв. півм., з 6 льв. півм. ячменю зібрано 16 кіп, коли рахувати на засів і харч (4) лишалося решта 14 льв. півм., з 12 півм. вівса зібрано 30 кіп, на харч ішло 10 півм., лишалося 23. З 4 півмірок гречки зібрано 12 кіп, з чого на харч ішло 4 півмірок, а 4 лишалося. З півмірки гороху зібрано 8, кіп, на харч призначувано 4 лишалося 5.
3а львівську півмірку жита платили по золотому — разом 23 зол., ячменю 20 ґр. — разом 9 зол. 10 ґр., вівса 15 ґр, — разом 11 зол. 15 ґр., гречки 2 ґр, — разом 2 зол. 20 ґр., гороху по золотому — разом 5 золотих. Приходу з фільварку було разом 51 зол. та 15 ґр.
Власного сіна на фільварку не мали; треба було купувати. Не сіяно також проса, тому що не родилося.
Всіх приходів зі Знесіння і фільварку було разом 71 зол. і 9 ґр.
Коли переводили люстрацію, жалілися піддані на львівських міщан, що мають свої поля й сіножати серед їхніх, а не хочуть прикладатися до жадних публичних і жовнірських податків.
Маємо ще одну люстрацію Знесіння з 1765 р. Посесоркою села була тоді Ева з Куницьких Потоцька (від 1764 р.). Всіх підданих селян було 60, з яких двох призначено до двірських послуг та двох до аренди. Всі інші (56) були зобовязані до таких повинностей: ті, що сиділи на двох четвертинах лану, були зобовязані до дводенної роботи в тижні весь рік і мусіли давати 2 курки та 10 ґр. комірного, з одної четвертини до одноденної роботи в тижні та давати 1 курку й 5 ґр. комірного. Заґородники не робили панщини, тільки давали пів курки й півтретя ґроша комірного й робити на панському лані тільки в часі жнив (обжинки), відбували шарварки до направи доріг та по черзі нічну й денну сторожу.
Взагалі знесінчани відробляли на рік 1716 днів панщини, зі запрягом, що оцінено на 686 зол. і 12 ґр. (1 день по 12 ґр.) та 1065 днів ручної роботи, оціненої на 213 зол. (1 день по 6 ґр.). Комірне від мельника й за панщину побирав двір 232 золю і 12 ґр., вартість побраних зі села 55? курей по 10 ґр. була разом 18 зол. і 15 ґр., вкінці за аренду бровара одержував 600 зол. Усі доходи зі Знесіння рівні були 1750 зол. і 12 ґр.
Ткачів на Знесінні тоді не було, ані пасік.
Парохом був о. Теодор Прокопович за презентою з 21 лютого 1758 р.; знесінська церква була без ерекції (фондації).
Багато ґрунтів на Знесінні належало тоді до громадян Львова. До пароха церкви св. Теодора у Львові належала ще від 1559 р. сіножать на Знесінні під Високим Замком. Львівська вірменська катедра була власником сіножаті, дарованої у 1616 р. львівськими вірменами Миколою й Григором Іваськовичами. Сіножать «протаща» переходила з рук до рук інших львівських міщан; у 1628—1698 рр. була власністю Рачковольських, у 1693—1750 рр. — спершу Степана. Суманчевського, відтак Казимира Снігурського, вкінці від 1750 р. — Севастіяна й Маріянни Фешингерів. Також багато інших міщан і передміщан, як також світських духовних і манастирів мало свої посілости, між іншими львівські домінікани, кармелити, св. Мартина й провізори шпиталю св. Духа.
У часі прилучення Галичини до Австрії в 1772 р. Знесіння було ще власністю львівського староства, одначе вже в 1775 р. продано його на власність ґр. Вінкентієві Потоцькому за 8000 ринських. Тоді знесінські селяни стали вже панськими підданими. Одначе положення селян під австрійською владою дещо покращало, бо в селянській справі видав цісар Йосиф II кілька розпорядків, що обмежувати всюди панщину до трьох днів у тижні та давали селянам свободу у виборі заняття. Панську владу над селянами також дещо обмежити. За австрійської влади положення знесінчан не ріжниться нічим від положення інших галицьких селян.
Для повноти огляду економічного стану Знесіння до кінця XVIII ст. слід додати, що місцеві бідні селяни працювали здавна при каміньоломах. Маємо вістки з ХVII ст., що на Знесінні ломали камінь для напрани високого й низького замку, на будову ставропигійської Успенської церкви й друкарні та церкви й келій св. Онуфріївського манастиря. У протоколах львівської Ставропигії читаємо, що в часі будови Успенської церкви у 1627 р. зобовязалися знесінчани своїми возами спровадити 2 стоси каміння (120 возів) на місце будови; за цей камінь заплатила Ставропигія 30 зол. У часі будови поміщення для друкарні над школою заплатила дня 20 жовтня 1633 р. Ставропигія за 4 стоси знесінського каміння 72 зол. При будові церкви св. Онуфрія у 1662 р. за 11 ліктів каміння зі Знесіння заплачено 6 зол. і 18 ґр. А в часі будови келій у монастирі св.Онуфрія у 1683 р. купили 6 стосів каміння по 36 зол. за 1 стіс. Покищо заплатила Ставропигія тільки 100 зол.; при тім — читаємо в касовій книзі львівського ставроп. брацтва — два ґр. дістав знесінський урядник на чарку горівки, а 4 ґр. пішло на горівку знесінським селянам „щоби добрі, фіри накладали“.
Крім вже згаданих арендарів Знесіння маємо в актах згадки про таких: Олександер Куропатва (1618 р.), Стефан Злочовський (1656 р.), Христофор Домін (1664 p.), Маріянна, вдова по Миколі Убиш (1676 р.), Адам Микола,. Сінявський, белзький воєвода (1700 p.), а вкінці Стефан Потоцький (1729 р.). Потоцькі були мабуть державцями Знесіння аж до 1775 p., коли Знесіння перейшло на їх власність. У 1826 р, було Знесіння власністю „Oloff-а“.
Зпоміж звільнених від десятин, усяких робіт, комірного й інших податків вибранців згадуються у королівськім декреті, що потверджував давні їх привілеї, отсі: Андрій Ігнаткевнч, Пилип Тесля й Петро Вісньовський. (II половина XVII ст).
(Др. Микола Анрусяк. Львів 1932)