Участь знесінських священиків у львівськім крилосі мало значіння й для їхніх парохіян. Знесінська парохія є в звязку з львівськими; що по зразку міської парохії при Успенській церкві організують церковні брацтва. Ці церковні брацтва при львівських і підльвівських церквах — це неначе філії ставропигійського при Успенській церкві, бо переводять складки на тодішні народні потреби у своїх парохіях.

Із протоколів львівської Ставропигії довідуємося. що в 1605 р. на Обрізання Господне виправили львівські міщани й передміщани на соймик до Судової Вишні в справі оборони української народности й церкви чотирьох своїх представників: двох світських і двох священиків, серед останніх о. Захарія Вознесенського. Тим післанцям з рішення кожної парохії мали на страву дати „міщани“ себто парохіяни міської Успенської церкви 4 зол., парохії при церквах св. Николая і св. Теодора 5, Богоявлення 4, Воскресення півтора зол., Благовіщення 3, св. Пятнищі 2 та парохії при церквах св. Спаса, Чесного Хреста, на Головську й на Знесінні по золотому.

У тім самім році на зборах львівського й підльвівського світського громадянства й духовенства, що відбулися на церковнім ґрунті в місті, ухвалено такі складки своїм послам на соймик до Вишні: „на пани міщани зол. 4, від св. Николи зол. 3, на то дано зол. тільки 2 і ґр. 15, від св. Воскресення півтора зол., від св. Благовіщення зол. півтретя, на то дано зол. 2, від св. Пятниці зол. 2, св. Спаса зол. 1, Чесного Хреста зол. 1, з Головська зол. 1, від св. Вознесення зол. 1“.

У 1608 р. відбулися на церковнім ґрунті в місті знову сходини всіх львівських і підльвівських парохіян. Сходинами проводив свящ. Андрій воскресенський, у той час львівський духовний намісник, що представив справу збірки грошей на майбутній варшавський сойм (від 15. І до 26. II. 1609) як незвичайно пекучу. На тих сходинах був приявний також знесінський парох Захарія. Через останнього та його сина Савина передало брацтво при церкві Вознесения. Христовою 2 зол. для послів, вибраних 16 грудня 1608 р. на сойм.

Як бачимо знесінчани беруть живу участь у змаганнях львівського міщанства в обороні своєї народности й церкви з початком XVII ст. Не байдужою була для знесінчан і справа освіти. Вже в першому році (1586) істнування львівської братської школи дав туди на науку свого сина Кузьму Кузьма „від Вознесення“, зобовязуючись платити 12 ґр. Рівнож і тодішній знесінський священик Андрій дав на науку трьох синів: Лукашка, Іванка й Петра, зобовязуючись платити від двох по 12 ґр., а від третього 6 ґр.

З того-то часу походить знесінське рукописне євангеліє, написане місцевим парохом Захарієм у 1603 р. У 1605 р. — на думку І. Губчака і Б. Януша — збудовано на Знесінні деревляну церкву, що перетривала до 1901 р. В дійсності цю церкву збудували вже після 1648 р., бо як знаємо з інших джерел — попередня церква згоріла в часі облоги Львова у 1648 р. Ця деревляна знесінська церква звернула від давна увагу дослідників церковного мистецтва своєю характеристичною будовою. Архітектурою цієї церкви займалися Адольф Лєопольд Вольфскром, Феліціян Лобеський та Богдан Януш, а знимки її подали Т. Білоус, Й. Лепковський, Каз. Мокловський та Б. Януш. Вже з цього зацікавлення вчених бачимо, яка цінна перла своєрідної церковної архітектури була на Знесінні й сьогодні мусимо жаліти, чому досі не зберегли цієї найстаршої деревляної церкви в околиці Львова й заступили її мурованою, на вид якої — по словам Януша — трудно позбутися відрази, а щонайменше незадоволення.

З другої половини XVIII ст. маємо вістку про знесінського священика Іллю Пароловича, сторонника львівського епископа Йосифа Шумлянського у часі боротьби за епископську катедру між останнім і Єремією Свистельницьким.

З кінця XVII ст. маємо спис членів знесінського церковного брацтва, серед яких подибуємо ось такі імена й призвища: Іван Драгний, Федір Кордон, Степан Вертипорох, Сенько Кушевич, Олександер Болкотович, Іван Кошулинський, Телечинський, Карабан, Скавронка, Стрепко й інші.

З того часу (1699 р.) походить і помяник померших, зладжений тодішнім місцевим парохом Симеоном Василевичем: „Іросимонъ си естъ помяникъ рекомый Соботникъ всЂхъ о ХристЂ братій, ктиторовъ церкве, Храму Вознесенія Господа нашего Іисуса Христа“… З нього довідуємося про завіщання знесінського бездітного подружа Антона й Анни, які записують церкві сіножать лід млином званим „Бабій ріг“; арендар цієї сіножати повинен за поминання їхньої душі давати до церкви 7 зол., на свічку 5 зол., а священикові на молитву 9 зол. Цей заповіт кінчився закляттям, що „невиповняючий і запираючийся дани сей церкві божой і священику, отвіт судії справедливому на его страшном суді отдати імієт“.

Жива діяльність львівських і підльвівських церковних брацтв у XVII ст. завмирає у XVIII ст. У тім часі село Знесіння, подібно як й інші галицько-українські села, живе в безпросвітньому стані. Щойно 10 літ після памятного для Галичини 1848 р. засновує тут львівська гр.-кат. консисторія школу-дяківку; число школярів у першому десятилітті її істнування не дотягало до 50-тки, хоч кількість здібних до школи дітей була більша. Згодом завели там 4-клясову народню школу з викладовою мовою польською. Сьогодні є тут 7-клясова народня польська школа.

Перші обяви культурно-освітнього руху серед місцевого населення, в добі українського національного відродження бачимо вже в 80-их, рр. минулого століття; урядовець Ставропигії Олекса ІЦербан основує у 1883 р. на Знесінні читальню „Т-ва ім. Качковського“. Одначе ця читальня проістнувавши який рік, завмерла, і щойно у 1904 р. заснував місцевий дяк Лука Старицький удруге читальню „Т-ва ім, Качковського“.

Був це час, коли провід „Т-ва ім. Качковського“ рішуче схилився до москвофільства; тому не було жадної користи з цієї читальні для розбудження національної свідомости серед місцевого населення, а навпаки — шкода. Серед знесінчан ширилося москвофільство, вислідом чого була заснована у 1910 р. „Русская Дружина“.

Одначе найшлися серед знесінчан також національно свідоміші одиниці; й вони оснували в селі дня 10 жовтня 1909 р. читальню „Просвіти“. Хоч до світової війни не могла ця читальня, з огляду на короткий час свого істнування, сповнити як слід своєї місії, все таки висліди її праці в поглиблюванні національної свідомости подекуди бачимо. З початком світової війни кількох знесінчан голоситься до леґіону Українських Січових Стрільців, а в l918 р. яка трицятка є в рядах УГА.

Живіший культурно-освітній і орґанізаційний рух серед знесінських українців бачимо в останньому десятилітті. Нечинну в часі війни читальню „Просвіти“ відновлено у 1922 р.; у 1925р. спромоглися знесінські громадяни купити для неї власний дім. У 1927 р. засновують тут кооперативу „Народній Дім“, що отвирає два роки пізніше свою крамницю. У 1927 р. повстає на Знесінні низка українських організацій: „Народня Орґанізація“ (30. І.), „Луг“ (розвязаний 1930 р.), „Союз Українок“ та кружок „Рідної Школи“ зі захоронкою, В останньому часі основано другу читальню „Просвіти“ на Старому Знесінні, підчас коли читальня „Т-ва ім. Качковського“ не проявляв від 1914 р. жадної діяльности.

Цей рух серед знесінчан в останньому десятилітті свідчить про значне зміцнення національної свідомости й дає запоруку, що це громадянство зміцнить тепер український елемент княжого Львова.

(Др. Микола Анрусяк. Львів 1932)

Перші докладніші дані про господарські відносини на. Знесінні подають нам люстрації королівщин у львівській землі з 1564—5 рр. Доживотнім арендарем Знесіння був тоді (від 1555 р.) Микола Сєнявський, руський воєвода. У селі було тільки 13 селян, що сиділи на ріллі й звалися кметями. Кожний з них платив річного комірного по 5 ґр. та „колядок і ральця“, себто дарунків арендареві на Різдво й Великдень по 2 ґр.; вс; разом платили до двора 3 зол. 1 ґр. (Золотий в тім часі = 30 ґр.). Імена й призвища знесінських кметів того часу ось такі: Трус (?) Степановмч, Ісько Кривчицькнй, Лесько Гричович, Яцко Шанаяйкович, Сень Клебанович, Каленник Гуссяк, Карло Занкович, Данило Сенькович, Грицько Сопушко, Стецько Ріна (Ржена), Мисько Динисович, Андрушко Занкович та Сень Риболов.

Щодо робіт тих кметів для двора то були вони зобовязапі до тих самих повинностей, що раніше виконували для потреб замку: возили пісок, цеглу, глину і т.п., орали й пололи городи та косили сіножать звану Черачовичі,з якої був 1 стіг сіна на 10 копиць.

Крім кметів були на Знесінні в тім часі також загородники, себто селяни осаджені на менших ґрунтах або й па самих обістях, загородах, без орної землі; загородники були обложені панщиною пішою та давали панові тільки комірне і ручну працю. Таких селян було на Знесінні в тім часі трьох: Олесько, Васько пекар та Яцко Дибка, й вони платили річне комірне по 5. ґр., отже разом 15 ґр.

Була ще четверта загорода „Іваськівська“, одначе вона стояла пусткою. Тамже була сіножать, з якої 1 великий стіг сіна був вартости 8 золотих. „Руський піп“ платив також за наєм „з ріллі і з церкви“ 30 ґр. (1 зол) та 4 ґр. „колядки й ральця“. Вільний від плати за наєм був тільки сільський десятник з огляду на свою службу. Сума всіх приходів зі Знесіння — як подає ця люстрація — рівна була 12 зол. та 20 ґр. Дрова брали знесінчани з львівських лісів — як про це говорить розпорядок кор. Жигмонта Августа з 27 квітня 1558 р.

Ще в 1536 р. дарував львівський каштелян і староста Станіслав Одровонж зі Спрови св. николаївському парохові Степанові ліс між селами Знесіння і Кривчичами; тут викорчував собі парох церкви св. Николая у Львові кусень простору на город, одначе опісля знесінський наємець руський воєвода не допускав його вживати цього ґрунту. Зновуж колишні повинности знесінчан супроти львівських замків виконувало в тім часі вже населення львівського передмістя, званого Підзамче: „На тім передмісті люди здавна на роботі засіли й повинні замітати й випрячувати замок, полоти, громадити сіно на сіножаті напроти Знесіння, чистити рови, котрими вода від млинів пливе, прати в замку і що лише треба робити пішо на обох замках“.

При люстрації (перегляді) Знесіння у 1570 р. бачимо деякі зміни за пять літ. Посесором села є далі „пан камінецький Сєнявський“. Осілих на нивках кметів є знов тільки 13, що платять як передше комірного по 5 ґр., „ральця“ по 1 ґр. та „коляди“ по 1 ґр. Тивун (сільський урядовець) не платить нічого.

Священик платить 2 зол. річного комірного. Підсусідків (загородників) є 4 і кожний з них дає по 2? ґр., разом 10 ґр. Там також була 1 стирта сіна вартости 8 зол., одначе від часу, коли Знесіння відділили від замку, цю сіножать прилучили до Прус. Сума прибутку з села впала до 5 зол. та 11 ґр.

Як уже вище згадано, селяни в королівщинах служили в т. зв. лановім війську. Початки цього ланового війська датуються від короля Стефана Баторія. При поборі королівських селян до війська принято ось такі засади, одобрені пізніше постановою варшавського сойму в 1590 р.: кожний двацятий лан у королівщині мав виставити в часі війни оруженого вибранця з рушницею, шаблею, сокирою; зате його батько або брат був вільний від усякого комірного, платні, робіт і служби супроти старости або арендаря, а те все виконували за рідню вибранця 19 кметів з королівщини. Тому таких 20 ланів у королівщинах називано вибраницькими ланами або вибраництвами.

У поданих вище люстраціях бачимо, що на Знесінні не було 20 ланів; тому знесінчани давали до війська, вибранця спільно з селянами Гряди. У часі польсько-московської війни визначився під Псковом в 1581р. між іншими й вибранець „Сенько з Гряди і Знесіння“. За ці заслуги для держави дістали (10. VI. 1582) вибранці з підльвівських сіл звільнення від усяких робіт, комірного і податків для короля і арендаря крім належних Річипосполитій поборів. При тім могли свобідно уживати своїх маєтностей, домів і ґрунтів, ловити рибу в озерах та рубати дерево в королівських лісах, з тим, щоб їх не пустошити, варити пиво та палити горівку на власну домашню потребу.

Арендарі Знесіння дуже часто змінялися: напереломі XVI—XVII. ст. є тут Микола Куропатва. За нього в 1598—99 рр. львівський каштелян Станислав Жолкевський перевів межу мій Знесінням і Кривчичами. З цієї, пагоди згадується ось таких Знесінчан: Сенько Капіонів, Лях, Сень старий, війт, Сенько Прушович. Іванко Юзькович, Кузьма Леськів, Лесь, Мартин Пюро, Іван Ящурка, Іван Мазур, Маляр, Андрій Лесько та Станислав Гайдук. До нього розмежування спонукало без сумніву те, що в XV— XVII ст. було чимало спорів щодо деяких земельних посілостей між тимчасовими власниками Знесіння і львовянами.

Одначе спорів тим не полагоджено; трапляються вони й пізніше. У 1037 р. маємо спір львівського свято-николаївського брацтва з тодішнім арендарем Знесіння Жигмонтом Убишем за пасіку.

Сумний для Знесіння був памятний в історії України рік 1648. З дослідів д-ра Степана Томашівського довідуємося, що в часі походу Богдана Хмельницького на Львів підльвівські села були страшно спустошені, подекуди навіть зметені з лиця землі. Були це наслідки того, що в товаристві Хмельницького були татари, а розуміється інакше виглядав татарський похід, інакше козацький. Козаки здержувалися від нищення сіл; навпаки татари під тим оглядом не мали ніяких скрупулів. Того самого дня, коли станули під Львовом, спалили Бруховичу, село недалеко Львова, чоловіків вирубали, жінок забрали в полон так. що мало хто втік.

Подібна доля стрінула й Знесіння. Церкву й село спалено, багато людей вимерло або пішло до неволі. Його арендар Жигмонт Убиш заявляє дня 26 травня 1649 р., що не може заплатити кварти (себто четвертини своїх доходів до держ. скарбу) з 1649 р. за с. Знесіння; через його спустошення зібрано з села тільки 4 зол. податку.

Очевидно на війну проти козаків брали також вибранців українців. Знесінський солтис Гриць Попович служив як вибранець у польськім війську і був під Збаражем і Жванцеч: зате звільнив його король Ян Казимир (28. IV. 1656) від усяких робіт і тягарів та позволив йому уживати третину вибранецького лану.

З люстрації львівської землі в 1661—62 рр. довідуємося, що з давніх 13 дворищ тільки 9 є заселених, а 4 стоїть пусткою. Перед війною було в селі 20 підданих; після війни залишилося тільки 6-ьох селян на дворищах, зобовязаннх до панщини возом та шістьох зобовязаннх до ручної праці. З дворища плачено тоді комірне по 18 ґр., разом 5 зол. 12 гр. Також давали осілі на дворищах селяни по каплунові, якого вартість оцінювано тоді на 8 ґр., разом 2 зол. 12 ґр. Вівса, звичайних курей та яєць знесінські селяни до двора не давали.

Перед війною було на Знесінні трьох загородників; після війни не було жадного.

Щодо панщини, то робили її селяни з дворища три дні в тижні, у часі, жнив крім дня. Відробляючи в тих днях панщину косили сіножати та сторожили в день і в ночі.

Самі знесінчани не виставляли вибранця, тільки прикладалися грошевою складкою (20 зол. і 20 ґр.) на вибранця до Гряди.

У селі була коршма, що опустіла ще перед війною. Одначе люстраційна комісія, покликуючися на люстрацію з 1628 р., визначила, що з неї повинно бути 12 зол. приходу, бо „пиво з села може шинкуватися, як і досі шинкувалося“.

Суму приходу з села означено на 19 зол. і 24 ґр.

Зазначено тут також межі села. Знесіння — як подає ілюстрація — межує „з Ляшками з. одної, з Кривчичами з другої, з Лнчаковом третьої, з Краківським передмістям, ґрунтами законниць від Всіх Святих з четвертої сторони“.

На знесінському фільварку була пекарня з сіньми та коморою й конюшня.

Врожай на фільварковому лані представлявся ось так: з висіяних 12 львівських півмірок (1 льв. півмірка = 66.5 фунта) жита зібрано 30 кіп; коли відрахувати плід на засів та харч (10 півмірок) лишалося 23 льв. півм., з 6 льв. півм. ячменю зібрано 16 кіп, коли рахувати на засів і харч (4) лишалося решта 14 льв. півм., з 12 півм. вівса зібрано 30 кіп, на харч ішло 10 півм., лишалося 23. З 4 півмірок гречки зібрано 12 кіп, з чого на харч ішло 4 півмірок, а 4 лишалося. З півмірки гороху зібрано 8, кіп, на харч призначувано 4 лишалося 5.

3а львівську півмірку жита платили по золотому — разом 23 зол., ячменю 20 ґр. — разом 9 зол. 10 ґр., вівса 15 ґр, — разом 11 зол. 15 ґр., гречки 2 ґр, — разом 2 зол. 20 ґр., гороху по золотому — разом 5 золотих. Приходу з фільварку було разом 51 зол. та 15 ґр.

Власного сіна на фільварку не мали; треба було купувати. Не сіяно також проса, тому що не родилося.

Всіх приходів зі Знесіння і фільварку було разом 71 зол. і 9 ґр.

Коли переводили люстрацію, жалілися піддані на львівських міщан, що мають свої поля й сіножати серед їхніх, а не хочуть прикладатися до жадних публичних і жовнірських податків.

Маємо ще одну люстрацію Знесіння з 1765 р. Посесоркою села була тоді Ева з Куницьких Потоцька (від 1764 р.). Всіх підданих селян було 60, з яких двох призначено до двірських послуг та двох до аренди. Всі інші (56) були зобовязані до таких повинностей: ті, що сиділи на двох четвертинах лану, були зобовязані до дводенної роботи в тижні весь рік і мусіли давати 2 курки та 10 ґр. комірного, з одної четвертини до одноденної роботи в тижні та давати 1 курку й 5 ґр. комірного. Заґородники не робили панщини, тільки давали пів курки й півтретя ґроша комірного й робити на панському лані тільки в часі жнив (обжинки), відбували шарварки до направи доріг та по черзі нічну й денну сторожу.

Взагалі знесінчани відробляли на рік 1716 днів панщини, зі запрягом, що оцінено на 686 зол. і 12 ґр. (1 день по 12 ґр.) та 1065 днів ручної роботи, оціненої на 213 зол. (1 день по 6 ґр.). Комірне від мельника й за панщину побирав двір 232 золю і 12 ґр., вартість побраних зі села 55? курей по 10 ґр. була разом 18 зол. і 15 ґр., вкінці за аренду бровара одержував 600 зол. Усі доходи зі Знесіння рівні були 1750 зол. і 12 ґр.

Ткачів на Знесінні тоді не було, ані пасік.

Парохом був о. Теодор Прокопович за презентою з 21 лютого 1758 р.; знесінська церква була без ерекції (фондації).

Багато ґрунтів на Знесінні належало тоді до громадян Львова. До пароха церкви св. Теодора у Львові належала ще від 1559 р. сіножать на Знесінні під Високим Замком. Львівська вірменська катедра була власником сіножаті, дарованої у 1616 р. львівськими вірменами Миколою й Григором Іваськовичами. Сіножать «протаща» переходила з рук до рук інших львівських міщан; у 1628—1698 рр. була власністю Рачковольських, у 1693—1750 рр. — спершу Степана. Суманчевського, відтак Казимира Снігурського, вкінці від 1750 р. — Севастіяна й Маріянни Фешингерів. Також багато інших міщан і передміщан, як також світських духовних і манастирів мало свої посілости, між іншими львівські домінікани, кармелити, св. Мартина й провізори шпиталю св. Духа.

У часі прилучення Галичини до Австрії в 1772 р. Знесіння було ще власністю львівського староства, одначе вже в 1775 р. продано його на власність ґр. Вінкентієві Потоцькому за 8000 ринських. Тоді знесінські селяни стали вже панськими підданими. Одначе положення селян під австрійською владою дещо покращало, бо в селянській справі видав цісар Йосиф II кілька розпорядків, що обмежувати всюди панщину до трьох днів у тижні та давали селянам свободу у виборі заняття. Панську владу над селянами також дещо обмежити. За австрійської влади положення знесінчан не ріжниться нічим від положення інших галицьких селян.

Для повноти огляду економічного стану Знесіння до кінця XVIII ст. слід додати, що місцеві бідні селяни працювали здавна при каміньоломах. Маємо вістки з ХVII ст., що на Знесінні ломали камінь для напрани високого й низького замку, на будову ставропигійської Успенської церкви й друкарні та церкви й келій св. Онуфріївського манастиря. У протоколах львівської Ставропигії читаємо, що в часі будови Успенської церкви у 1627 р. зобовязалися знесінчани своїми возами спровадити 2 стоси каміння (120 возів) на місце будови; за цей камінь заплатила Ставропигія 30 зол. У часі будови поміщення для друкарні над школою заплатила дня 20 жовтня 1633 р. Ставропигія за 4 стоси знесінського каміння 72 зол. При будові церкви св. Онуфрія у 1662 р. за 11 ліктів каміння зі Знесіння заплачено 6 зол. і 18 ґр. А в часі будови келій у монастирі св.Онуфрія у 1683 р. купили 6 стосів каміння по 36 зол. за 1 стіс. Покищо заплатила Ставропигія тільки 100 зол.; при тім — читаємо в касовій книзі львівського ставроп. брацтва — два ґр. дістав знесінський урядник на чарку горівки, а 4 ґр. пішло на горівку знесінським селянам „щоби добрі, фіри накладали“.

Крім вже згаданих арендарів Знесіння маємо в актах згадки про таких: Олександер Куропатва (1618 р.), Стефан Злочовський (1656 р.), Христофор Домін (1664 p.), Маріянна, вдова по Миколі Убиш (1676 р.), Адам Микола,. Сінявський, белзький воєвода (1700 p.), а вкінці Стефан Потоцький (1729 р.). Потоцькі були мабуть державцями Знесіння аж до 1775 p., коли Знесіння перейшло на їх власність. У 1826 р, було Знесіння власністю „Oloff-а“.

Зпоміж звільнених від десятин, усяких робіт, комірного й інших податків вибранців згадуються у королівськім декреті, що потверджував давні їх привілеї, отсі: Андрій Ігнаткевнч, Пилип Тесля й Петро Вісньовський. (II половина XVII ст).

(Др. Микола Анрусяк. Львів 1932)

Положене на узгір’ях у підніжа гори Високого Замку село Знесіння, яке прилучено дня 1 квітня 1931 р. до громади Великого Львова, вже від початку свого існування було тісно зв’язане зі столицею Галицької України.

Його положення насувало деяким старим дослідникам початків Львова, (як Іван Вагилевич, Ізидор Шараневич, Карло Відман, Карло Вільгельм Раси, Станислав Кунасевич та Людвик Дзєдзіцький) здогад, начеб то первісний Львів був побудований на місці нинішнього Знесіння. А опирався цей здогад головно на тім, що заграву пожежі міста Холму в 1259 р. було видно з Львова. Переоцінювання тими дослідниками вістки про вид заграви холмської пожежі у Львові довело опісля Шараневича до ще хибнішого погляду, що первісний Львів стояв близько Чортівської Скали. З тим його поглядом ніхто не погодився, а крил. Антін Петрушевич, досліджуючи топографічні назви в околиці Львова, зазначив, що город Львів збудував Данило Романович на Лисій Горі.

В 1891 р. появилася розвідка д-ра Олександра Чоловського (Lw?w za ruskich czas?w). У ній автор рішуче опрокинув здогади про положення первісного Львова на місці нинішнього Знесіння, слушно зазначуючи, що положення первісного Львова зовсім не висвітлює заграва пожежі Холму: бо ж зовсім добре її можна було бачити так з городу, якщо він лежав би на горі, як і з гір, що були понад городом, якщо б він лежав у долині. Натомість покликуючись на стару оперту та традиції хроніку Вартоломея Зіморовича та навівши аналогічні будови інших городів на землях княжої Руси, Чоловський дошукується первісного Львова в місці нинішнього Краківського Підзамча.

За тим, здогадом промовляє низка церков, що, існували в цій околиці старого Львова. Соборною церквою княжого Львова був храм св. Николая; а недалеко нього були вже тоді церкви св. Онуфрія та св. Теодора Тирона. Оподалік від тодішнього городу стояла монастирська церква св. Юрія.

Згодом українське населення, що поселилося близько обох львівських замків, високого й низького, будує тут ще інші церкви. У XIV ст. стояли крім згаданих ще церкви: Воздвиження Чесного Хреста (на місці нинішньої школи ім. А. Міцкевича), Успення Пресв. Богородиці та Воскресення Ісуса Христа (на північний захід від ц. св. Пятниці). Відтак маємо ще у Львові ось такі церкви: Преображення Госп. (на Жовківськім передмісті), св. Пятниці, Рождества Пресв. Богородиці (під Високим Замком при кінці Краківського передмістя) та св. Івана Богослова (під Лисою Горою і Високим Замком). Поза тими церквами, що лежали серед будівель тодішнього Львова, було ще оподалік городу кілька церков і вони входили в склад львівського крилосу.

Серед тих підгородських крилошанських церков крім згаданої св. Юрія були ще такі: Богоявлення (на Галицькім передмісті над Полтвою. де нині ріг вул. Фредри и Баторого), Благовіщення (при нинішній Казимирівській вулиці, де в будинок жидівського товариства „Яд Харузім“), Воздвиження Чесного Хреста (друга — при нинішній Личаківській вулиці за костелом св. Антонія, на горбі під т. зв. „Кайзервальдом“), дальше св.. Покрови в нинішнім Голоску та Вознесення Христа на Знесгані. При тих розкинених церквах, серед садів і піль, скупчувалася більша або менша громада мешканців — парохіян. У міру розбудови Львова на нових просторах злилися ці громади-парохії зовсім з містом, за винятком двох при церквах: Покрови та Вознесения; з останніх повстали окремі підльвівські села: Голоско та Знесіння. Останнє вже в наших часах злучилося зі Львовом.

Свою назву завдячує Знесіння своїй церкві. У протоколах львівського ставропигійського брацтва з XVI—XVII. ст. означується львівських і підльвівських парохіян назвами їхніх церков; „от Вознесенія“ називається парохіян церкви Вознесення. Цю назву для оселі біля тієї церкви приняли урядові кола; в урядових актах: що відносяться до Знесіння. з другої половини XV ст. подана його латинська транскрипція ось така: „Wznyesyenye“, „Wznyeszyenye“, „Vsnysyenye“, „Vznyeszyenye“, „Wznyeszyenye“, „Vnyeszyenye“, а відтак в XVI ст. „Wzniesienie“.

Вперше згадується Знесіння в актах під 1469 р. з приводу обвинувачення Василя зі Знесіння Петром Кривецьким (чи може Кривчицьким) за те, що той забрав йому бджоли. Очевидно, оселя враз з церквою повстала тут значно давніше, бо як стверджують новіші досліди над заселенням львівської землі, у половині XV ст. було тут майже 500 осель, а від половини XIV. ст. до того часу згадується в актах про оснування тільки 16-ьох осель. З того виходить, що значний відсоток осель львівської землі, (що обіймала менш-більш нинішні повіти: львівський, городецький, бобрецький, перемишлянський, бережанський, жовківський та частини брідського, золочівського, зборівського, камінецького, яворівського, рудецького, жидачівського й рогатинського) сягає своїми початками ще часів галицько-волинської держави.

Можливо, що й село Знесіння повстало ще за руських князів – як про це оповідає місцевим народній переказ, поданий у 1861 р. тодішнім парохом Ігнатієм Губчаком. Останньому оповідали знесінчани ось що: „Наше село, де бідні хати стоять сьогодні попід збіччами і в ярах, було першою оселею нинішнього города Львова. На другій східній горі від замкової або високої , котра гора Льва зветься, мали давн. Руські князі серед великих дооколичних зборів свій замок, а назвали його так з тієї причини, що в тих лісах якось великого льва бачили на ловах, куди вони вибиралися з кількасот людьми. Часто пересиджували вони в цьому замку, а тоді їх численна служба будувала собі яруз нижче на схід хати або стайні для княжої кінноти. І так повставав тут город Львів, а коли згодом в часі якоїсь війни цей замок з городом збурено й спалено, перенісся Львів на той бік, а по цім боці побудували село з церквою, де буває великий празник на Знесіння Господне, отже й ціле наше село прозвали львовяни Знесінням“.

Цей повний хибних вісток переказ має без сумніву й додатки свящ. Губчака, що мав під рукою статейку І. Вагилевича про початки Львова. Одначе містить він у собі також вістки, які потверджують й інші джерела. Зовсім вірно подає цей переказ, звідки пішла назва села, як також, що поселилася тут замкова служба. Останнє стверджує також люстрація з 1564—5 рр., де читаємо: „Село Знесіння — саме під Високим Замком, яке побудовано (для всякої послуги, потрібної обом замкам) на замкових ланах, що були над р. Полтвою“. Те саме стверджує й люстрація з 1570 р.

(Др. Микола Анрусяк. Львів 1932)

Ілюстрація з брошури
(Prepared by West Ukrainian Resource Centre for NGOs. Designed by Goodz-Savko-Kostyrko).

Фонд засновано у 1990 році з метою порятунку цінного природно-історичного ландшафту міста. В основу покладені ідеї: зміни відношення людини до самої себе і оточуючого світу; відродження шанобливого ставлення до довкілля; посилення відчуття зв’язку людей з рідними місцями.


Сфери зацікавлень фонду:

• популяризація знань про зв’язки між природою, історією і культурою рідного міста;
• використання парку як «зеленого класу» і «живої лабораторії» для проведення історико-культурних, художніх, соціальних та екологічних занять і досліджень;
• застосування комп’ютерних технологій, зокрема ГІС-моделей парків, для освіти, реклами та ефективного прогнозування, планування, управління і навчання персоналу;
• естетична та економічна оцінка пам’яток природи, історії та культури;
• пропаганда і вдосконалення правових методів охорони довкілля;
• сприяння регульованому розвитку екотуризму, різних видів відпочинку, а також традиційних місцевих ремесел;
• створення робочих місць для обслуговування території парку, його мешканців та відвідувачів;
• боротьба з ерозією в піскових та вапнякових ґрунтах;
• сортування та усунення відходів;
• використання самовідновлювальних джерел енергії та локальних очисних систем.

Фонд шукає партнерів на місцевому, державному та міжнародному рівнях серед урядових, неурядових, наукових, освітніх, комерційних структур, а крім того – серед окремих осіб, зацікавлених у створенні ефективної моделі управління, охорони та   регульованого використання міських парків.

Для додаткової інформації:

Олександр Завадович, Голова правління фонду «Знесіння»,

Директор регіонального ландшафтного парку «Знесіння»

Україна 290000 Львів, Центральна пошта, А/С 10627

електронна пошта: park-zne@city-adm.lviv.ua

факс: +380-322-97-11-34

телефон: +380-322-59-27-35   (від 15:00 до 18:00)

+380-322-72-60-36  (від 21:00 до 23:00)

Офіс парку і фонду «Знесіння» – Україна 290024 Львів, вул. Новознесенська, 32.

У наукових звітах згадується про поселення в цих місцях з ІV-ІІ тисячоліть та IX-V ст. до н. е.

В IX- XI ст. тут виникли поселення та святилища наших прадідів.

Жовтень 1469 р. — згадки про Знесіння в міських архівних документах.

Жовтень 1648 р. — з околиць Знесіння козаки Максима Кривоноса штурмували Високий Замок.

XVII ст. — з каменоломень Знесіння віддано понад 800 возів каменю для будови Успенської церкви, друкарні ставропігійського товариства, монастиря святого Онуфрія.

Весна 1914 р. — на горах Знесіння відбулися перші маневри і вишкіл Українських Січових Стрільців.

Грудень 1918 р. — бої на Знесінні між загонами стрільців Української Галицької Армії (УГА) та польськими формуваннями. На цвинтарі Старого Знесіння, якому понад 140 років, збереглася єдина у Львові не знищена братська могила УСС — бійців УГА.

До 1939 р. — розквіт релігійного і культурного життя на Знесінні, активна діяльність товариств «Луг», «Просвіта», «Союз Українок», «Рідна школа». Пережили люту «атеїстичну зиму» і діють сьогодні сестри зі згромадження свщмч. Йосафата.

1 квітня 1931 р. — село Знесіння приєднано до громади Великого Львова.

1960-1970 рр. — створення лісопарку «Шевченківський гай» і музею народної архітектури та побуту.

Стилізована карта з брошури
(Prepared by West Ukrainian Resource Centre for NGOs.
Designed by Goodz-Savko-Kostyrko).

1991-1993 рр. — на частині території давнього поселення Знесіння створено регіональний ландшафтний парк «Знесіння» — один з перших такого типу парків на Україні, заснованих у межах міста, і один з небагатьох, які виникли завдяки громадській ініціативі.

Розташування:

Північно-східна частина Львова в межах вулиць:

• на заході – М. Кривоноса, Опришківська;
• на сході – дорога Кривчицька, Богданівська;
• на півночі – Старознесенська (вздовж залізничної колії);
• на півдні – М. Лисенка, Піскова, Мучна.

Розміри:

• площа парку з охоронною зоною – 785,7 га;
• площа території парку – 312,1 га.

До території парку входять:

• землі, надані паркові у постійне користування – 153,7 га
• землі інших користувачів – 158,4 га.

Функції:

• збереження і відновлення цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів;
• створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності;
• сприяння освітньо-виховній та науково-дослідній роботі.

Режимом парку охоплені:

• природні і змінені ландшафти, окремі об’єкти природної спадщини;
• об’єкти і комплекси історико-культурної і технічної спадщини;
• музей народної архітектури і побуту — «Шевченківський гай»;
• давній цвинтар старого Знесіння;
• історична планувальна структура з малоповерховою житловою забудовою та присадибними ділянками;
• промислова зона;
• об’єкти соціально-побутового призначення.

Юридична адреса парку, контакти адміністрації:

• 79024, Україна, Львів, вул. Новознесенська, 32
• Тел.: +38 (032) 297-53-56, тел/факс.: + 38 (032) 291-75-27
• E-mail: parkzne@gmail.com
• Директор парку — Олесь Завадович.