Як вище згадано, знесінська церква, подібно як і львівські, входила в склад львівського крилосу. Про це маємо першу згадку в постановах львівського епископа Макарія Тучапського про церковні доходи для нього і львівських крилошан та про вибір епископа після його смерти з дня 16 листопада 1539 р. Тут еп. Макарій згадує між іншим, що „зібравши львівських священиків і розмовившись з ними, учинили ми клирос“, себто прибічну раду (капітулу). А серед тих львівських крилошан згадуються „отець Вознесенський Григорій і діякон Захарія“. Також і з 1548 р. маємо вістку про двох священиків Знесіння — крилошан: Харитона й Андрія.
Участь знесінських священиків у львівськім крилосі мало значіння й для їхніх парохіян. Знесінська парохія є в звязку з львівськими; що по зразку міської парохії при Успенській церкві організують церковні брацтва. Ці церковні брацтва при львівських і підльвівських церквах — це неначе філії ставропигійського при Успенській церкві, бо переводять складки на тодішні народні потреби у своїх парохіях.
Із протоколів львівської Ставропигії довідуємося. що в 1605 р. на Обрізання Господне виправили львівські міщани й передміщани на соймик до Судової Вишні в справі оборони української народности й церкви чотирьох своїх представників: двох світських і двох священиків, серед останніх о. Захарія Вознесенського. Тим післанцям з рішення кожної парохії мали на страву дати „міщани“ себто парохіяни міської Успенської церкви 4 зол., парохії при церквах св. Николая і св. Теодора 5, Богоявлення 4, Воскресення півтора зол., Благовіщення 3, св. Пятнищі 2 та парохії при церквах св. Спаса, Чесного Хреста, на Головську й на Знесінні по золотому.
У тім самім році на зборах львівського й підльвівського світського громадянства й духовенства, що відбулися на церковнім ґрунті в місті, ухвалено такі складки своїм послам на соймик до Вишні: „на пани міщани зол. 4, від св. Николи зол. 3, на то дано зол. тільки 2 і ґр. 15, від св. Воскресення півтора зол., від св. Благовіщення зол. півтретя, на то дано зол. 2, від св. Пятниці зол. 2, св. Спаса зол. 1, Чесного Хреста зол. 1, з Головська зол. 1, від св. Вознесення зол. 1“.
У 1608 р. відбулися на церковнім ґрунті в місті знову сходини всіх львівських і підльвівських парохіян. Сходинами проводив свящ. Андрій воскресенський, у той час львівський духовний намісник, що представив справу збірки грошей на майбутній варшавський сойм (від 15. І до 26. II. 1609) як незвичайно пекучу. На тих сходинах був приявний також знесінський парох Захарія. Через останнього та його сина Савина передало брацтво при церкві Вознесения. Христовою 2 зол. для послів, вибраних 16 грудня 1608 р. на сойм.
Як бачимо знесінчани беруть живу участь у змаганнях львівського міщанства в обороні своєї народности й церкви з початком XVII ст. Не байдужою була для знесінчан і справа освіти. Вже в першому році (1586) істнування львівської братської школи дав туди на науку свого сина Кузьму Кузьма „від Вознесення“, зобовязуючись платити 12 ґр. Рівнож і тодішній знесінський священик Андрій дав на науку трьох синів: Лукашка, Іванка й Петра, зобовязуючись платити від двох по 12 ґр., а від третього 6 ґр.
З того-то часу походить знесінське рукописне євангеліє, написане місцевим парохом Захарієм у 1603 р. У 1605 р. — на думку І. Губчака і Б. Януша — збудовано на Знесінні деревляну церкву, що перетривала до 1901 р. В дійсності цю церкву збудували вже після 1648 р., бо як знаємо з інших джерел — попередня церква згоріла в часі облоги Львова у 1648 р. Ця деревляна знесінська церква звернула від давна увагу дослідників церковного мистецтва своєю характеристичною будовою. Архітектурою цієї церкви займалися Адольф Лєопольд Вольфскром, Феліціян Лобеський та Богдан Януш, а знимки її подали Т. Білоус, Й. Лепковський, Каз. Мокловський та Б. Януш. Вже з цього зацікавлення вчених бачимо, яка цінна перла своєрідної церковної архітектури була на Знесінні й сьогодні мусимо жаліти, чому досі не зберегли цієї найстаршої деревляної церкви в околиці Львова й заступили її мурованою, на вид якої — по словам Януша — трудно позбутися відрази, а щонайменше незадоволення.
З другої половини XVIII ст. маємо вістку про знесінського священика Іллю Пароловича, сторонника львівського епископа Йосифа Шумлянського у часі боротьби за епископську катедру між останнім і Єремією Свистельницьким.
З кінця XVII ст. маємо спис членів знесінського церковного брацтва, серед яких подибуємо ось такі імена й призвища: Іван Драгний, Федір Кордон, Степан Вертипорох, Сенько Кушевич, Олександер Болкотович, Іван Кошулинський, Телечинський, Карабан, Скавронка, Стрепко й інші.
З того часу (1699 р.) походить і помяник померших, зладжений тодішнім місцевим парохом Симеоном Василевичем: „Іросимонъ си естъ помяникъ рекомый Соботникъ всЂхъ о ХристЂ братій, ктиторовъ церкве, Храму Вознесенія Господа нашего Іисуса Христа“… З нього довідуємося про завіщання знесінського бездітного подружа Антона й Анни, які записують церкві сіножать лід млином званим „Бабій ріг“; арендар цієї сіножати повинен за поминання їхньої душі давати до церкви 7 зол., на свічку 5 зол., а священикові на молитву 9 зол. Цей заповіт кінчився закляттям, що „невиповняючий і запираючийся дани сей церкві божой і священику, отвіт судії справедливому на его страшном суді отдати імієт“.
Жива діяльність львівських і підльвівських церковних брацтв у XVII ст. завмирає у XVIII ст. У тім часі село Знесіння, подібно як й інші галицько-українські села, живе в безпросвітньому стані. Щойно 10 літ після памятного для Галичини 1848 р. засновує тут львівська гр.-кат. консисторія школу-дяківку; число школярів у першому десятилітті її істнування не дотягало до 50-тки, хоч кількість здібних до школи дітей була більша. Згодом завели там 4-клясову народню школу з викладовою мовою польською. Сьогодні є тут 7-клясова народня польська школа.
Перші обяви культурно-освітнього руху серед місцевого населення, в добі українського національного відродження бачимо вже в 80-их, рр. минулого століття; урядовець Ставропигії Олекса ІЦербан основує у 1883 р. на Знесінні читальню „Т-ва ім. Качковського“. Одначе ця читальня проістнувавши який рік, завмерла, і щойно у 1904 р. заснував місцевий дяк Лука Старицький удруге читальню „Т-ва ім, Качковського“.
Був це час, коли провід „Т-ва ім. Качковського“ рішуче схилився до москвофільства; тому не було жадної користи з цієї читальні для розбудження національної свідомости серед місцевого населення, а навпаки — шкода. Серед знесінчан ширилося москвофільство, вислідом чого була заснована у 1910 р. „Русская Дружина“.
Одначе найшлися серед знесінчан також національно свідоміші одиниці; й вони оснували в селі дня 10 жовтня 1909 р. читальню „Просвіти“. Хоч до світової війни не могла ця читальня, з огляду на короткий час свого істнування, сповнити як слід своєї місії, все таки висліди її праці в поглиблюванні національної свідомости подекуди бачимо. З початком світової війни кількох знесінчан голоситься до леґіону Українських Січових Стрільців, а в l918 р. яка трицятка є в рядах УГА.
Живіший культурно-освітній і орґанізаційний рух серед знесінських українців бачимо в останньому десятилітті. Нечинну в часі війни читальню „Просвіти“ відновлено у 1922 р.; у 1925р. спромоглися знесінські громадяни купити для неї власний дім. У 1927 р. засновують тут кооперативу „Народній Дім“, що отвирає два роки пізніше свою крамницю. У 1927 р. повстає на Знесінні низка українських організацій: „Народня Орґанізація“ (30. І.), „Луг“ (розвязаний 1930 р.), „Союз Українок“ та кружок „Рідної Школи“ зі захоронкою, В останньому часі основано другу читальню „Просвіти“ на Старому Знесінні, підчас коли читальня „Т-ва ім. Качковського“ не проявляв від 1914 р. жадної діяльности.
Цей рух серед знесінчан в останньому десятилітті свідчить про значне зміцнення національної свідомости й дає запоруку, що це громадянство зміцнить тепер український елемент княжого Львова.
(Др. Микола Анрусяк. Львів 1932)